ВСТУП

Монографію присвячено дослідженню лінгвостилістичних та прагматичних характеристик німецькомовної притчі, а також синергетичним факторам її організації.

Впродовж останніх десятиріч в українській та зарубіжній філології приділяється увага дослідженню притчі у різних аспектах. Досліджено спорідненість притчі й інших текстів малих форм (байки, дидактичної поеми, жарту, казки, афоризму) та здійснено їх розмежування [Піхтовнікова 2000, Pichtownikowa 2008: 234−264]. Дослідженнями сучасної притчі виявлено жанрові видозміни притчі у постмодернізмі [Лавринович 2004: 158−164]. Розглядалися поетика та етика сучасної німецькомовної притчі, вплив притчі як малої форми на сприйняття реципієнта [Zeitschrift 2009: 261], драматичні елементи притчі з погляду етики [Bekes 1994: 4]. Вивчалися природа і сутність притчі, історія та тенденції розвитку жанру притчі; проводилися історико-літературні дослідження притчі різних національних літератур та притчевості у поезії ХХ сторіччя.

У німецькій філології притча розглядалася з дидактичною метою та в аспекті лінгвостилістичної інтерпретації тексту [Піхтовнікова 2011; Jahn 1983; Matzkowski 1998; Vischer 1983: 32−37; Zymner 2007; Neis 1981]; розроблялася типологія німецькомовної притчі, у тому числі в історичній динаміці [Brettschneider 1980: 26; Elm 1991: 22; Neis 1981: 14].

В українській філології уперше німецькомовна притча досліджувалась у лінгвістичному аспекті, а саме: притча розглядалася поряд зі спорідненою формою – байкою; проводилося розмежування байки й притчі як двох відносно самостійних типів тексту; у лінгвостилістичному аспекті розглядалася композиція німецькомовної притчі; були проаналізовані композиційно-структурні характеристики притчі як типу тексту [Піхтовнікова 2000: 320−330; 1992: 241; 2001: 216−224; 2002: 259−265; Pichtownikowa 2008: 234−243].

Огляд праць висвітлює сучасний стан студій притчі і свідчить про недостатню дослідженість лінгвістичних аспектів; відсутні комплексні дослідження тексту і дискурсу притчі. З урахуванням соціально-культурної важливості притчі необхідним є аналіз стилістичних ознак та прагматичних чинників у їх органічній єдності, дискурсивно-текстових характеристик німецькомовної притчі та її синергетичної природи.

Актуальність теми зумовлено спрямованістю сучасної лінгвістики на комплексне дослідження когнітивно-прагматичних і лінгвостилістичних характеристик художніх текстів; потребою у вивченні притчі як художньої форми, у якій відображаються і стверджуються етико-філософські істини; відсутністю фундаментальних прагмастилістичних досліджень притчі. Важливим є аналіз синергетичних механізмів утворення притчі, які дозволяють розглядати її як дискурс у динаміці його становлення.

Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дослідження у монографії відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в рамках наукових тем: «Проблеми іноземної філології, перекладознавства та методики в когнітивно-дискурсивній парадигмі» (номер державної реєстрації 0109U007962) та «Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу та навчання іноземних мов» (номер державної реєстрації 0106U002233).

Мета дослідження полягає у виявленні мовностилістичних, зокрема композиційно-стилістичних, та прагматичних характеристик німецькомовної притчі з урахуванням її синергетичних параметрів.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

– дати визначення дискурсу німецькомовної притчі для встановлення її лінгвістичного статусу;

– розробити методику комплексного дослідження німецькомовної притчі в лінгвостилістичному, лінгвопрагматичному та синергетичному аспектах, у яких висвітлюється інтегративний феномен – дискурс притчі;

– визначити лінгвостилістичні характеристики німецькомовної притчі, а саме: типи композиційно-стилістичної структури за рівнями композиції, композиційно-мовленнєві форми, стильові риси, специфічні прошарки лексики (автологічна, корпоративна), лексико-синтаксичні засоби виразності;

– виявити лінгвопрагматичні характеристики німецькомовної притчі, дослідити її функції і мовленнєві стратегії та проаналізувати їх мовленнєву реалізацію;

– з’ясувати ефект комплексної дії лінгвостилістичних, лінгвопрагматичних та лінгвосинергетичних характеристик у створенні та функціонуванні німецькомовної притчі.

Об’єктом дослідження є німецькомовна притча XVIII–XXІ ст.

Предмет дослідження – лінгвостилістичні, лінгвопрагматичні та синергетичні характеристики німецькомовної притчі.

Матеріалом дослідження є 970 різних за обсягом текстів прозових і віршованих німецькомовних притч авторів XVIII–ХХІ ст.: А. а С. Клари, Фр. Хагедорна, Кр. Ф. Геллєрта, М. Г. Ліхтвера, І. В. Л. Глейма, Ґ. Е. Лессінга, Г. К. Пфеффеля, М. Клаудіуса, Й. Г. Гердера, Й. В. Гете, Ф. Шиллера, Й. Г. Песталоцці, Г. Ф. Клейста, К. Брентано, А. Шопенгауера, Г. Келлера, М. ф. Ебнер-Ешенбах, Ф. Ніцше, М. Бубера, Ф. Кафки, Р. Музіля, Е. Блоха, Е. Гьорнле, Г. Броха, Ф. Вольфа, Е. Пенцольдта, Є. Рота, Б. Брехта, Г. Ейха, В. Шнурре, В. Борхерта, М. Фріша, Г. Гекмана, Ґ. Кунерта, Г. Рюма, Ж. Льова, В. Лібхена, В. Гешко та ін. загальним обсягом 1967 сторінок.

Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження становлять принципи комунікативно спрямованої лінгвістики, на яких ґрунтуються теоретичні праці, що присвячені різним аспектам дослідження художнього тексту: типології, композиції, лінгвостилістичній інтерпретації [Аннєнкова 1977; Безсмертна 1972; Богатирьова 2005; Брандес 1983; Буйницька 2002; Ейгер 2003; Іваненко 2010; Кайда 2000; Піхтовнікова 2000, 1992, 1999, 2011; Riesel, Schendels 1975]; проблемам дослідження притчі [Мусхелішвілі 1989; Піхтовнікова 2001, 2002; Brettschneider 1980; Elm 1991; Matzkowski 1998; Pichtownikowa 2008; Zymner 1991; Liebchen 1990]; проблемам дослідження дискурсу [Андрейчук 2010, 2011; Арутюнова 1981; Бацевич 2003, 2004, 2008; Безугла 2007; Бехта 2011; Іссерс 2008; Козловський 2010; Мартинюк 2012; Морозова 2005; Огуй 2011; Почепцов 1986; Самохіна 2010, 2012; Сахарчук 2006; Фролова 2009; Швачко 2009; Шевченко 2005], проблемам прагмастилістики та синергетики мови і дискурсу [Волков 1991; Домброван 2013; Лузина 1991; Максименко 2005; Москальчук 2003; Піхтовнікова 2011, 2009, 2010, 2013; Помірко 2001; Dombrovan 2012, 2013; Püschel 1995]. Основні положення цих та інших досліджень уможливили комплексний прагмастилістичний підхід до вивчення німецькомовної притчі.

Методи дослідження. У роботі використано комплексну методику прагмастилістичного аналізу, яку складають: системно-структурний метод (для виокремлення типів притчі за композиційно-стилістичними критеріями), метод лінгвостилістичної інтерпретації (для виокремлення і опису композиційно-мовленнєвих форм, стильових рис та функцій притчі), контекстуальний (для виявлення засобів виразності та їхнього сполучення у текстах і фрагментах тексту притчі), зіставний (з метою зіставлення опозиційних стильових рис та типів композиційної структури), синергетичний метод (для виявлення факторів самоорганізації дискурсу притчі), методи аналізу дискурсивних стратегій (для виокремлення та опису засобів реалізації цілей притчі на мовленнєвому рівні).

Наукова новизна полягає в тому, що вперше здійснено комплексне дослідження німецькомовної притчі у єдності лінгвостилістичного, прагматичного та синергетичного аспектів; досліджено стильові риси притчі, її композиційно-мовленнєві форми; виокремлено композиційно-стилістичні типи притч, систематизовано й описано мовностилістичні засоби притчі, зокрема опозицію «автологічність / експресивність», лексико-синтаксичні засоби виразності, типи висунення; визначено й описано функції притчі у прагматичному аспекті, її мовленнєві стратегії та прагматичне навантаження композиційно-стилістичних та мовностилістичних засобів у функціонуванні притчі; досліджено комплексну дію стилістичних, прагматичних та синергетичних засобів у функціонуванні притчі; розроблено визначення притчі як типу дискурсу.

Наукову новизну одержаних результатів можна узагальнити у таких положеннях:

1. Дискурс притчі є комунікативною подією, що має головною метою утвердження і передачу ємної етико-філософської істини, яка вербально виражається не повністю. Ця мета реалізується у мовленнєвих стратегіях непрямої комунікації між автором та читачем і надає шляхом узагальнення символічний смисл звичайним об’єктам і подіям, описаним у тексті притчі. Текст притчі є переважно наративним, дидактично спрямованим; як складова дискурсу він відображає основні цілі та ідеї дискурсу в образах-символах, які виникають в узагальненому трактуванні описаних у тексті ситуацій. За типом інформації в комунікації та функціональним стилем дискурс притчі належить до духовного, а саме символічного типу художнього дискурсу.

2. Цілі німецькомовної притчі реалізуються за допомогою функцій, кожна із яких містить у собі прагматичну складову: дидактична, комунікативна, етико-філософська, соціально-критична, функція впливу, інтерпретаційна, евристична, фатична, ілюстративно-риторична, сатирична, інформаційна, функція іносказання. Функції реалізують себе в дискурсі за допомогою специфічних для притчі мовленнєвих стратегій, які втілюються у композиції, стильових рисах, композиційно-мовленнєвих формах, лексико-синтаксичних засобах, в автологічному і водночас експресивному стилі притчі.

3. Композиційно-стилістична типологія німецькомовної притчі за співвідношенням авторського й чужого мовлення зводиться до розподілу на діалогічні, епічні типи та їхні різновиди. Кожен тип композиційно-стилістичної структури характеризується притаманним йому набором композиційно-мовленнєвих форм, які мають прагматичне навантаження, слугують для впорядкування у просторі й часі об’єктів, подій, явищ та їхніх оцінок, що є необхідною умовою для створення зв’язного тексту притчі.

4. Німецькомовна притча характеризується набором стильових рис, які відрізняють її від споріднених текстів і які переважно об’єднуються в опозиційні пари. За рахунок опозиції автологічність / експресивність створюються водночас зрозумілі та ємні образи-символи, що передають етико-філософські ідеї притчі. Ця опозиція сприяє самоорганізації глибокого смислу притчі. Кожна стильова риса притчі має прагматичне навантаження, слугує реалізації функцій притчі; між сукупністю стильових рис і сукупністю функцій існує відповідність.

5. На тлі переважно автологічного стилю мовними засобами експресивності у німецькомовній притчі створюються образи, які асоціюються з ємними істинами. Серед лексико-синтактичних засобів виразності поширені: епітет, порівняння, метафора, епіфоричнй повтор, граматичний паралелізм, клімакс, апозиопезис, а також типи висунення – конвергенція, зчеплення, ошукане очікування, антитеза – як стилістичні прийоми експресивності та цілісної організації тексту.

6. Контрастивний розподіл мовностилістичних засобів у німецькомовній притчі створює перехід від плану вираження до плану змісту, що є ознакою самоорганізації дискурсу. Актуальне членування (АЧ) концентрує увагу переважно на експліцитній інформації тексту, а надфразова єдність (НФЄ) забезпечує сприйняття імпліцитної інформації шляхом повернення до попередніх фрагментів тексту й переоцінки їх буквального смислу. Взаємодія АЧ і НФЄ у тексті сприяє виникненню нового, узагальненого, символічного смислу притчі.

Теоретична значущість монографії полягає у створенні й обґрунтуванні комплексного підходу до лінгвістичних досліджень малих художніх форм. Об’єктивно наявна єдність притчі як прагмастилістичного феномену відображена в роботі у засобах наповнення прагматичних чинників стилістичним змістом. У синергетичному аспекті висвітлено загальний принцип самоорганізації художнього тексту на мовностилістичному рівні. Результати дослідження є внеском у розвиток розділів германістики, які присвячені дискурсивним, лінгвостилістичним та синергетичним аспектам, а також прагмастилістичній парадигмі дослідження художнього дискурсу.

Практична цінність отриманих результатів визначається можливістю їх використання в лекційних курсах зі стилістики німецької мови (розділи «Стиль та його моделювання в комунікативно-мовленнєвій діяльності», «Мовні засоби образності та експресивності», «Художній стиль»), у спецкурсі з лінгвопрагматики «Художній текст у прагматико-комунікативному аспекті», у розробці і впровадженні спецкурсів з дискурсології, в укладанні навчально-методичних посібників з використанням притчі у практиці лінгвостилістичної інтерпретації текстів.

Апробації результатів дослідження здійснено на засіданнях кафедри німецької мови Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка і кафедри німецької філології та перекладу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, у доповідях на науково-практичних конференціях Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2009−2012 рр.), на всеукраїнських і міжнародних конференціях: Звітна наукова конференція молодих вчених Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, жовтень 2009), Звітна конференція викладачів, докторантів і аспірантів Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, березень 2009), І Міжвузівська науково-практична конференція «Актуальні проблеми філології: мовознавство, перекладознавство, методика викладання філологічних дисциплін» (Маріуполь, 28−29 травня 2010), Звітна конференція викладачів, докторантів і аспірантів Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, березень 2010), ІІ наукова конференція молодих вчених, присвячена 92-й річниці від дня заснування Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, 20−21 жовтня 2010), ІІ Міжнародна конференція «Актуальні проблеми філології: мовознавство, перекладознавство, методика викладання філологічних дисциплін» (Маріуполь, 2011), Х Міжнародна наукова конференція «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 4 лютого 2011), Звітна наукова конференція молодих вчених Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, 19 жовтня 2011), Звітна конференція викладачів, докторантів і аспірантів Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, березень 2011), ХI наукова конференція «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» з міжнародною участю (Харків, 3 лютого 2012), Звітна конференція викладачів, докторантів і аспірантів Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, березень 2012), ІІ всеукраїнська наукова конференція германістів з міжнародною участю «Германістика у ХХІ столітті: когнітивна, соціо- та прагмалінгвістика» (Харків, 21 квітня 2012).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображено у п’яти публікаціях автора (одна із них у співавторстві) у фахових виданнях ДАК України і Російської Федерації та дванадцятьох тезах доповідей на конференціях. Особистий внесок автора в роботі [Яремчук 2012] полягає в аналізі базових теоретичних робіт, які були використані у статті, та в аналізі ілюстративного матеріалу.

Структура монографії. Монографія складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу і додатків. У вступі обґрунтовано вибір теми, об’єкт і предмет дослідження, формулюються його мета і завдання, розкривається актуальність, новизна, теоретична і практична значущість роботи, формулюються положення, які виносяться на захист, вказуються методи дослідження.

У розділі 1 «Теоретичні засади дослідження німецькомовної притчі» здійснено теоретичне обґрунтування дослідження, вивчаються аспекти дослідження притчі, проблема її визначення, підходи до вивчення композиції притчі, зокрема композиції як лінгвостилістичного феномену. Описано підхід до аналізу тексту за стильовими рисами та прагматичні чинники притчі (прагматичні функції, мовленнєві стратегії, моделі спілкування). Визначено співвідношення понять тексту, дискурсу й жанру стосовно притчі та розроблено визначення притчі як типу дискурсу.

У розділі 2 «Методологія і методика комплексного дослідження німецькомовної притчі» йдеться про стратегії досліджень притчі у прагмастилістичній єдності. Підґрунтям є взаємна обумовленість стилістичних та прагматичних явищ у художніх тестах, а досягнення цілей комплексного дослідження відбувається за певними методиками, розробленими автором монографії, а також запропонованими іншими авторами у їх дослідженнях. В цьому руслі також описано методику синергетичного дослідження притчі, яку раніше застосовано до вивчення інших малих художніх форм.

У розділі 3 «Композиційно-стилістичні особливості німецькомовної притчі» досліджено композиційно-стилістичну структуру німецькомовної притчі за рівнями композиції, а також особливості авторського та персонажного мовлення; виокремлено й описано основні типи композиційної структури. Стосовно цих типів відзначено різноманітність у прагматичних засобах реалізації цілей притчі. Досліджено композиційно-мовленнєві форми притчі, виокремлено та описано типові стильові риси. Визначено прагматичну спрямованість стильових рис та композиційно-стилістичних засобів, що надає дослідженню комплексного прагмастилістичного напряму.

У розділі 4 «Мовностилістичні та прагматичні характеристики німецькомовної притчі» досліджено автологічну і корпоративну лексику, лексичні засоби виразності, синтаксичні засоби виразності та типи висунення як стильові прийоми експресивності й організації тексту німецькомовної притчі. Пояснено взаємно доповнюючу роль різних видів лексики та прагматичний потенціал розглянутих стилістичних засобів. На композиційно-стилістичному рівні досліджено реалізацію прагматичних функцій притчі та мовленнєвих стратегій. Відзначено, що прагматичні функції притчі та її стратегії реалізуються у композиційно-мовленнєвих формах і таким чином належать до одного мовленнєвого рівня. Розглянуто мовностилістичний механізм самоорганізації смислів у тексті притчі, який базується на опозиції актуального членування та надфразової єдності.

У загальних висновках представлені основні результати дослідження, а також визначені перспективи подальших наукових студій із зазначеної проблематики.